Hallux valgus (Вальгусне відхилення 1 пальця (ВВ1П) (хворі називають “збільшені кісточки”, “гульки”,“нарости”) – відхилення 1 пальця назовні. Косметичний дефект стопи з ВВ1П не потребує особливого описання. Гіпертрофована та запалена слизова сумка на медіальній поверхні першого плесно-фалангового суглоба часто і небезпідставно асоціюється у пацієнтів  з основною причиною їх страждань.

 

ПОШИРЕНІСТЬ І ПРИЧИНИ.

Вальгусне відхилення (деформація) першого пальця стопи, як правило, розвивається в результаті статичного перевантаження переднього відділу стопи і є наслідком поперечної плоскостопості (поперечної распластаності стопи). Найчастіше це захворювання зустрічається у жінок, приблизно в 20 разів частіше ніж у чоловіків. Провокуючими і сприяючими факторами вважають в деякій мірі спадкову слабкість сполучної тканини (її ознаками є гіпермобільність суглобів, варикоз вен, порушення акомодації - короткозорість, окремі види деформації хребта та ін.) Однак головними чинниками, які сприяють розвитку плоскостопості і вальгусной деформації пальців стоп є надлишкова вага, тривала ходьба на високих каблуках, в тісному взутті, у взутті з вузькими носами, у взутті не за розміром, тривалі статичні навантаження.

Практично завжди ВВ1П поєднується з поперечним розпластанням переднього відділу стопи, при значних девіаціях виявляють молоткоподібну деформацію 2 пальця. Болючі деформації пальців та збільшення широтних розмірів стопи змушують пацієнта користуватись взуттям, більшим на 2-3 розміри. При ортопедичному обстеженні в половині випадків можна виявити невиражені genu valgum, рекурвацію в колінних суглобах або сколіоз. ВВ1П характерне для жінок, різке прогресування деформації відмічають після 35- 40 років.

Виділяють також юнацький hallux valgus, деформація вроджена і прогресує в період статевого дозрівання. В цих випадках hallux valgus є одним з проявів системного захворювання скелета або нервово-м’язової системи. Причини та патогенез невідомі. Існує багато теорій розвитку вальгусного відхилення 1-го пальця, деякі з них наведені нижче:

Вестиментарна теорія - запропонована L. Durlacher у 1845 р. базується на  невідповідності взуття до форми стопи.

Metatarsus primus varus - косе розташування лінії клино-І метатарзального суглоба призводить до медіального відхилення І плеснової кістки. Незважаючи на значну кількість досліджень, так і не було доведено, що  metatarsus primus varus є причиною hallux valgus.

Задовга І плеснова кістка. Деякі автори вважають, що hallux valgus зустрічається у тих хворих, у яких І плеснова кістка довша за ІІ. За цих умов дисбаланс м’язів, і в першу чергу m.adductor hallucis, поряд з відсутністю підтримки для 1 пальця у вигляді голівки ІІ плеснової кістки призводять до деформації. Виміри та розрахунки, на основі яких була висунута ця гіпотеза, суперечать конкретним клінічним фактам - нерідко ВВ1П зустрічається у осіб з І плесновою, довжина якої явно менша, ніж ІІ.

Теорія атавістичної реверсії, в основу якої покладена поєднаність hallux valgus та metatarsus primus varus.

Форма голівки І плеснової кістки. Вважають, що кругла форма голівки І плеснової кістки впливає на розвиток та вираженість ВВ1П, а квадратна начебто краще протистоїть екзогенним та ендогенним деформуючим зусиллям (Mann R.A. та Coughlin M.J., 1981).

Теорія первинного м’язового дисбалансу. Ще наприкінці минулого сторіччя було відмічено, що центрація 1 пальця на голівці І плеснової кістки залежить в основному від координованої дії м’язів, і в першу чергу, абдуктора та аддуктора.

Структурна еверсія стопи. Ця гіпотеза базується на тому, що hallux valgus розвивається внаслідок любого з факторів, які обумовлюють евертоване положення стопи під час навантаження. Теорія структурної еверсії стопи, як основного чинника ВВ1П, подібно до інших теорій, не отримала ні остаточного підтвердження, ні спростування.

Розпластування переднього відділу стопи проявляється збільшенням його проекційної широти на рівні голівок плеснових кісток. В нормі широта переднього відділу дещо збільшується під час навантаження і зменшується за його відсутності.

ДІАГНОСТИКА.

Дане захворювання класифікується в залежності від віку в якому воно вперше виникло, а також в залежності від ступеня (тяжкості) деформації, яких розрізняють 3. Останні визначаються на підставі аналізу рентгенограм стоп у навантаженні. Тактика лікування обирається для кожного конкретного пацієнта виключно після детального клінічного, лабораторного та рентгенологічного обстеження. Вибір консервативного або оперативного лікування залежить від низки факторів: стать, вік, ступінь деформації, вираженість дегенеративно-дистрофічних змін у першому плестне-фаланговому суглобі і інших суглобах стопи, больового синдрому та запального процесу, наявності судинних і трофічних розладів нижніх кінцівок, характеру праці і ін.

Тяжкість деформації характеризують трьома ступенями:

 

І ступінь - значення міжплеснового кута 5о- 20о, вальгусне відхилення 1 пальця в межах 10о- 40о, латеральна сесамоїдна кісточка на задній рентгенограмі виступає за контур голівки І плеснової;

 

 

ІІ ступінь - міжплесновий кут 20о- 30о, вальгусне відхилення 1 пальця 40о- 70о, латеральна сесамоїдна кісточка знаходиться між голівками І та ІІ плеснових, медіальна займає латеральну частину голівки І плеснової, бурсит медіальної частини І плюснефалангового суглоба;

 

 

ІІІ ступінь - міжплесновий кут перевищує 30о, вальгусне відхилення 1 пальця більше 70о, медіальна сесамоїдна кісточка виступає за контур голівки І плеснової, молоткоподібна деформація 2 пальця, велика, часто інфікована бурса по медіальній поверхні І ПлФС.

 

ЛІКУВАННЯ.

Консервативне лікування як правило не передбачає усунення деформації, а спрямоване на профілактику її прогресування, попередження або лікування запальних і дегенеративних процесів в першому плеснефаланговому суглобі, корекцію плоскостопості з використанням індивідуальних ортопедичних устілок та взуття, поліпшення кровообігу і підтримання тонусу м'язів стопи і гомілки за рахунок масажу, ЛФК, водних і фізіотерапевтичних процедур.
У відношенні оперативного лікування важливо відзначити наступне: у ряді скринінгових робіт показано, що при первинному зверненні з метою і бажанням хворих виконати операцію з приводу халюкс вальгус, після детального обстеження, в дійсності оперативне лікування було показано лише у 20% -25%.
Сьогодні відомо більше 200 різних методик оперативних втручань з приводу халюкс вальгус. Ряд з них має лише історичне значення, але не менше 15-20 активно використовуються хірургами. Вибір методики операції, як було сказано вище, визначається значною кількістю чинників. Даючи загальну характеристику методам оперативного лікування халюкс вальгус необхідно відзначити, що вони поділяються на втручання виключно на м'яких тканинах (капсулі суглоба, сухожилках м'язів, зв'язкового апараті та ін), а також втручання на м'яких тканинах спільно з коригуючими остеотоміями кісток стопи, які спрямовані на корекцію положення кісток стопи, відновлення біомеханічної вісі суглобів і профілактику рецидиву деформації. Останні в свою чергу умовно поділяють на проксимальні і дистальні остеотомії. Варіантом дистальної остеотомії є представлена ​​в першому ролику шеврон остеотомія, у ряді випадків досить ефективно процедура дозволяє в достатній мірі усунути деформацію і відновити біомеханіку деформованої стопи.
Дуже важливе значення має післяопераційна реабілітація, дотримання рекомендацій лікаря, носіння спеціального або індивідуальної ортопедичного взуття, ортопедичних устілок, ЛФК та ​​ін

Посилання на відео:

http://www.youtube.com/watch?v=Tude2QOsm2M

http://www.youtube.com/watch?v=D8gYHS-TpOI&feature=related